УДОСКОНАЛЕННЯ ВИБОРУ СТИЛІВ ЛІДЕРСТВА В СИТУАЦІЙНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

  • Вавдіюк Н.С. Луцький національний технічний університет
Ключові слова: ситуаційний менеджмент, ситуаційні чинники, ефективність управління, лідерство, стилі лідерства.

Анотація

У статті розглянуто ситуаційні змінні вибору стилів лідерства за методом Ф.Е.Фідлера. За результатами опитування 28 керівників структурних підрозділів комерційної організації були визначені показники найменш сприятливого співробітника, встановлено взаємозв’язки «керівник-підлеглий», визначено структурованість чи неструктурованість завдання, достатність посадових повноважень. З часу проведення наукового спостереження керівники були згруповані в першу групу з хорошими стосунками «керівник-підлеглий», структурованими завданнями та достатніми посадовими повноваженнями – 6 осіб, що становить 21,4% від загальної кількості респондентів. Друга група при хороших відносинах «керівник-підлеглий», структурованих завданнях і недостатньо службових повноважень містить 2 особи (7,1%). Третя група з хорошими відносинами керівник-підлеглий», неструктурованими завданнями, але достатніми посадовими повноваженнями включає 5 осіб, або 17,9% від загальної кількості респондентів. Четверта група з добрими відносинами «керівник-підлеглий», структуровані завдання, але недостатніми посадовими повноваженнями включала 8 осіб, що становить 28,6% від загальної кількості респондентів. Оскільки керівники вважали, що вони мають сильний достатній авторитет, і поділ цих груп проводився на тих, хто має погані стосунки «керівник-підлеглий», включав модельні тести в групах ситуацій управління: п’ята – а це 4 особи (14,3%)); шоста – 2 особи (7,1%), сьома: 1 особа (3,6%). Менеджери, які отримали низькі оцінки НСП (1-3 бали) мотивовані завданням, суворо оцінюють своїх підлеглих і часто використовують суворий контроль: завдання виконуються, цілі досягаються, керівник, мотивований завданнями, задовольняється деталями та спостереженням за досягненням їх результатів. Менеджери, які отримали високі оцінки НСП (7-8 балів) є особами, мотивованими стосунками в колективі, зосереджені на соціальній взаємодії. Менеджери, які мають середні бали (4-6 балів), залежно від того, наскільки їх показник наближений до верхнього чи нижнього значення шкали, можуть бути як орієнтованими на завдання, так і на стосунки. За результатами опитування 28 керівників структурних підрозділів організації визначено показники дослідження, встановлено взаємовідносини «керівник-підлеглий», визначено структурованість завдань, достатність службових повноважень.

Встановлено гіпотези дослідження: зі зростанням орієнтації керівника на завдання зростатиме групова взаємодія підлеглих, зростатиме і результативність діяльності і навпаки. Якщо гіпотеза H0 – кореляційний зв’язок між якісними ознаками не значимий, то гіпотеза відхиляється; конкуруюча гіпотеза H1 – кореляційний зв’язок між якісними ознакам значимий, то гіпотеза приймається. Для підтвердження гіпотез розраховано коефіцієнти рангової кореляції Спірмена (rR=0,99; Tkp <p, 0,17 <2,571); Кендалла ( =0,9; τ>Tkp, а саме 0,9>0,62) та прийнято гіпотезу Н1 про те, що ранговий кореляційний зв’язок за оцінками двох тестів є значущим. Встановлено значний кореляційний зв’язок між аналізованими ознаками. Керівник, орієнтований на стосунки, є ефективним, коли ситуаційні фактори поєднуються і є сприятливими для керівника, який має помірний контроль над ситуацією. Якщо ситуаційні чинники створюють ситуацію, що є дуже сприятливою або дуже несприятливою для керівника, очікується, що керівники, орієнтовані на завдання, будуть ефективнішими. Керівник, який прийняв певний стиль управління, повинен відповідати управлінській ситуації, в якій цей стиль був би більш ефективним. Залежно від ситуаційних змінних управлінської ситуації сформовано рекомендації застосування стилів управління.

Біографія автора

Вавдіюк Н.С., Луцький національний технічний університет

д.е.н., професор

Завідувачка кафедри менеджменту

 

Посилання

1. Fiedler, F.E. (1964) Contingency model of leadership effectiveness. Advances in experimental social psychology. New York, №1. Р. 149-190.
2. Fidler, F.Е. (1968) Personality and situational determinants of leadership effectiveness. Group dinamics. Research and theory. N. Y.: Harper & Brothers, P. 137-149.
3. Fiedler, F., Garcia, J. (1987) New Approaches to leadership, cognitive resources and organizational performance. New York: John Wiley and Sons. 240 p.
4. Schermerhorn, J.R. Jr. (2011) Introduction to Management 11th edition. New York: John Wiley and Sons.
5. Gold, J., Thorpe, R. & Mumford, A. (2010) Handbook of leadership and management development. Gower Publishing.
6. Fiedler, F. E. (1967) A theory of leadership effectiveness. New York: McGraw-Hill.
7. Hunt, J. G. (1967) A test of the contingency model in three organizations: Urbana: University of Illinois Press.
8. Reviewed Work: A Theory of Leadership Effectiveness. by Fred E. Fiedler Review by: Ralph N. Campbell Campbell, R. (1968). Administrative Science Quarterly, 13(2), 344-348. doi:10.2307/2391461
Опубліковано
2021-06-12
Як цитувати
Вавдіюк Н.С. (2021). УДОСКОНАЛЕННЯ ВИБОРУ СТИЛІВ ЛІДЕРСТВА В СИТУАЦІЙНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ . Економічний форум, 1(2), 62-74. https://doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-8
Розділ
ЕКОНОМІКА І УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ